Олександр Козинець

Лубнам з присвятою

Це місто історії, якій — тисяча років,

Проте молоде й невимовно прекрасне

Місто митців, лікарів і пророків,

Друзів, знайомих та однокласників.

Місто закоханих, гарних, щасливих,

Місто зростань та обіймів вокзальних.

Місто, умите нечастими зливами.

Різних маршрутів, міських і дальніх.

Лубни — це поезія й проза ринку,

Транспорт за розкладом і без нього,

Це очі людей та фасади будинків,

Щедрість землі та вібрації Бога.

Це воланчя сирен і радість відбою,

Це вранішнє сонце й Сули софіти.

Це кожен із нас, наодинці й по двоє,

Це школи, садочки, батьки і діти.

Це місто веселих, серйозних, амбітних,

Величних, коханих та самостійних.

Це райська оаза й прихисток світла,

Квіти посаджені й самосійні.

Це слава минулого, слава сьогодні.

Пляжі і парки, парки і пляжі.

Барельєфи і арки, очі Господні,

Мистецтва життя побутові колАжі.

Місто, де пахнуть і кава, і тісто.

Де хочеться в тиші стрічати світанки.

Бо гарні Лубни, як і вайб цього міста,

Як кожні родинні вечері й сніданки.

Це музей, галерея, бібліотеки,

Магазини, кав'ярні, стадіони, заводи.

Парки, парковки, машини, аптеки,

Вітер із Півночі й сонце на Сході.

Це все, що стається з нами прекрасне:

Люди і квіти, квіти і люди.

Я скільки всього у вірші прикрасив

В надії, що місто таке знову буде.

Що слава про місто буде гриміти:

«Лубни — це потужно, гордо і стильно».

Що в радості тут буде затишно жити.

І кожному стане і мудрості, й сили.

Чи все так насправді? Відомо лиш Богу.

Чи всі такі світлі? — Напевно і звісно.

Лубни — це можливості, вибір, дороги,

Такі ж неймовірні, як і вайб цього міста.

© Олександр Козинець, 2024